Етьєн ТЕВНЕН
ГОЛОД 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ ОЧИМА ФРАНЦУЗІВ, АМЕРИКАНЦІВ ТА ІНШИХ ЛЮДЕЙ ЗАХОДУ
(сучасний погляд)

Книги, статті та ідейні суперечки

Вихід у Франції в 1973-1975 роках тритомовика Олександра Солженіцина "Архіпелаг Ґулаґ" справив глибоке враження на громадськість і неабияк сприяв перегляду, і то багатьма сторонами, образу совєтського режиму. Але чи усвідомили французи, американці і люди Заходу масштаб голодомору 1932-1933 років в Україні? Чи дали змогу крах совєтського режиму, поява незалежної України і виникнення такого нового засобу спілкування як Інтернет кращому поширенню інформації стосовно цього лихоліття?
У тридцяті роки сталінському режимові вдалося надійно приховати від закордону драму голоду в Україні з допомогою дезінформації і брехливої пропаганди. Навіть книжка Віктора Кравченка "Я обрав свободу", опублікована у Франції 1947 року, пройшла майже непоміченою1. В "Архіпелазі Ґулаґ" Солженіцин згадує про голод в Україні, але мимохідь. Але незабаром з'явилися книжки, де присвячувалося цьому питанню більше місця.
1978 року Лев Копелев дає своє свідчення колишнього активіста-комуніста в Україні у книзі, оприлюдненій у Нью-Йорку2. 1980 року після видання в Англії виходять французькою "Спогади" Петра Григоренка3. Прибувши на Захід, генерал Григоренко став важливим свідком голоду в Україні, він пояснює нам, як ухвалювалися і здійснювалися комуністичними властями в Україні постанови. Але його капітальне свідчення знаходить у Франції слабкий відгук. 1981 року видавництво "Галлімар" публікує "Жовтого принца"; цей роман Василя Барки розповідає про голод 1932- 1933 років в Україні. Автор народився на початку віку; після пережитого голоду він перебрався до Сполучених Штатів і появив у своєму творі талант релігійного мислителя, мораліста, прозаїка і поета. Одначе ця чудова книжка, видана 1968 року в Сполучених Штатах і одразу оцінена американським міністерством сільського господарства, окрім її художньої вартості, як одне з головних джерел для вивчення аграрної історії в СРСР, не здобула успіху у Франції і залишилася поза увагою.
Чи ж треба після цього дивуватися, що відзначення п'ятдесятої річниці голоду в Україні, проведене 1983 року у Франції, зустріло в нас майже цілковиту байдужість? І це тоді, як Центральний провід українських організацій у Франції провів зібрання з цього "приводу, а в суботу 4 червня у сквері Тараса Шевченка в 6-му окрузі Парижа влаштував День пам'яті про голодомор-геноцид 1933 року в совєтській Україні4. Були передбачені "круглий стіл" і виставка документів, правили заупокійну за жертв голодомору, виголошувалися промови. Але до скверу зібралося, окрім роззяв, туристів і матерів-домогосподарок з дітьми, заледве кілька десятків душ. Політики від участі ухилилися, преси майже не було. Чудову промову виголосив Ален Безансон. Хоча він русист, професор Сорбонни признався, що довгий час не знав, що голод був насправді: "Особисто я довідався про геноцид аж ось коли: лише 1970 року при читанні (за два роки перед появою його французького видання) прекрасних сторінок роману Василія Ґросмана "Все минає", проігнорований французькими комуністами і нині бібліографічна рідкість*5. Подібні маніфестації мали місце восени у Ліллі, Страсбурзі і Меці. Українські громади запрошували на них усіх, але французи брали участь дуже рідко. На ці урочистості французькі урядовці і державні мужі зовсім не з'являлися, тоді як у Сполучених Штатах президент Рональд Рейган звернувся 30 вересня з теплим листом до організаторів дня пам'яті. А запрошення чиновникам у Франції посилалися. Невже це все з побоювання зачепити совєтських керівників? А може, тут винне незнання російських та українських реалій? Звичайно, у той час до французького уряду входили міністри-комуністи, але чому ж тоді не "скористалися нагодою" французькі антикомуністи? Праві газети присвятили кілька рядків цій події, але цим і обмежилися, ніякої полеміки не відбулося.
Проте інтелектуали на цьому не зупинилися. 1982 року тридцятилітній журналіст Гійом Малорі написав у співавторстві з Емманюелем Терре книжку "Процес Кравченка", вона вийшла у видавництві "Робер Лаффон". Як писав журналіст згодом, він сприйняв голод 1932-1933 років "як стихійне лихо". Наступного року він краще познайомився з історією України XX віку, слухаючи серію передач, в яких надавалося слово українцям, осілим у Франції. Передачі тривали з 31 жовтня до 11 листопада на радіо "Франс кюльтюр", о восьмій тридцять. 29 серпня 1983 року він виступає в щоденній газеті "Монд" з великою статтею на цю тему під заголовком "Геноцид голодом"6. Нарешті у вівторок 13 грудня у паризькій залі "Мютюаліте" було влаштовано прес-конференцію про голодомор 1933 року з участю Алена Безансона, Андре Глюксмана, Гійома Малорі, а також Леоніда Плюща, українського математика, філософа й дисидента, осілого у Франції, та іншого дисидента Петра Егідеса, теж свідка голоду. Крім того, після перекладу, восени у видавництві "Ест еропеан" вийшла книжка з передмовою Гійома Малорі. Я маю на увазі розвідку Бориса Марченка та Олекси Воропая під назвою "Голодомор-геноцид в Україні, роки 1932-1933". Текст майже тридцятилітньої давності Олекси Воропая не зазнав ніяких змін і був нарешті перекладений на французьку. Борис Марченко написав блискучу розвідку, де підсумував усі недавні матеріали на цю тему. Франко-українська асоціація присвятила голоду окремий номер свого часопису "Ешанж". Вийшли також брошури. Українська громада у Франції опублікувала два томи документів і уривків з французької та світової преси у період від 1933 до 1983 років, присвячених голоду. Правда, тираж все ще залишається мізерний. Але українська громада у Франції, числом у кілька десятків тисяч душ, зуміла зберегти пам'ять про свою історію, а така людина, як Леонід Плющ, написав про те, як намагання його земляків нічого не забути припало йому близько до серця після його приїзду до Франції.
Дехто намагався говорити рішучішим тоном. У липні 1983 року на кільцевій дорозі біля брами Мюет, за посольством СРСР, можна було прочитати великими літерами на плакатах: "Нема прощення за 7 мільйонів загиблих в Україні! Злочин Москви і російського шовінізму 1933 року! 7 мільйонів жертв в Україні!" "Юманіте* більше в гумористичний, але водночас і в полемічний спосіб вирішила окремим випуском з'ясувати ставлення французької комуністичної щоденної газети до голоду у відповідь на розлогу статтю Плюща. Про відзначення річниць голоду французькі комуністичні газети досі зовсім мовчали. Але вони не були єдині. Найбільше писала про голод швейцарська франкомовна преса. На п'ятдесяту річницю голоду у Франції не відгукнулася жодна телепередача.
Вплив різних французьких виступів залишається дуже обмеженим, особливо при зіставленні з тим, що відбувалося водночас у Північній Америці - Канаді та Сполучених Штатах. Теле- і радіопередачі, газетні статті, колоквіуми, свідчення, зібрання сколихнули широку громадськість. І коли у неділю 2 жовтня перед посольством СРСР у Вашингтоні проходила маніфестація в пам'ять геноциду, вона зібрала 18 000-20 000 учасників, а не 8000, як писала "Монд" у невеличкій замітці. Щоправда, українська північноамериканська громада налічує близько 3 мільйонів членів (2 мільйони у Сполучених Штатах і один мільйон у Канаді проти 20 000-40 000 тільки у Франції і десь 150 000 у всій Західній Європі). А крім того, п'ятдесята річниця стала в Північній Америці відправним пунктом для відновлення розвідок про голод і поширення інформації на цю тему. 1982 року у Вашингтоні чудова розвідка Джеймса В. Кроула7 вивела на чисту воду двоєдушність Дюранті*; головні висновки Кроула розвинув Марко Царинник у статті, опублікованій у листопаді 1983 року в журналі "Коментері" й перекладеній потім на багато мов, у тому числі і на французьку у журналі "Спектакль дю мондо за редакцією Реймона Буржіна. 1981 року Інститут українських досліджень Гарвардського університету, за фінансовою підтримкою Фондів для українських студій і Української національної асоціації, висуває програму досліджень дуже широкого масштабу про голод 1932-1933 років в Україні, програму дуже важливу для обговорення порушеного питання і наслідком якої стали, серед інших робіт, ґрунтовні праці Джеймса Мейса і Роберта Конквеста.
1983 року Джеймс Мейс публікує "Комунізм і дилема національного визволення: національний комунізм у совєтській Україні, 1918-1933". Він доводить, що Москва через колективізацію намагалася насамперед пригнітити національне почуття українця, яке досі проявлялося в планах українських комуністів. Чудовий знавець архівів і всіх написаних на цю тему публікацій, Джеймс Мейс береться за проведення колоквіумів, виставок і зустрічей для привернення уваги широкої громадськості до історії цього голоду, і тепер, ставши одним із найбільших дослідників його, він пише численні* статті для спеціалізованих журналів, навіть якщо європейські дослідники не помічають його великої діяльності протягом вісімдесятих років.
Роберт Конквест публікує 1986 року в англомовній Канаді вислід своїх робіт, першорядне наукове дослідження про голод: "Жнива скорботи. Совєтська колективізація і терор голодом"8. Ця капітальна розвідка, розпочата за програмою досліджень Гарвардського університету й оприлюднена спільно Університетом Альберти в Едмонтоні та Канадійським інститутом українських студій. Починаючи з 1968 року і після публікації "Великого терору", присвяченого в основному сталінському тоталітаризму 1934-1939 років, Роберт Конквест по праву вважається одним із найкращих знавців у світі Совєтського Союзу тридцятих років. "Жнива скорботи" доносять правду про голод в Україні значно ширше, ніж гурток спеціалістів чи українських об'єднань. Роберт Конквест переконливо показує, що голод штучний і що він влаштований совєтською владою, що він виморив мільйони людей і що він свідчить не лише про задум більшовиків загнати в колгоспи селян, а й видає насамперед прагнення зламати український націоналізм. Авторитет автора, а також, передусім, широта його дослідження - кілька сотень сторінок - роблять цю книгу обов'язковою для всіх, хто береться вивчати цей період історії Совєтського Союзу. Проте якщо ця дуже важлива книга вийшла через два роки в німецькому перекладі, французькому перекладові довелося чекати на появу дев'ять років. Зайвий раз викликає подив це запізнення, бо переклад "Великого терору" цього ж автора з'явився куди швидше.
1986 року канадські видавці "Жнив скорботи" друкують за редакцією Романа Сербина та Богдана Кравченка (не плутати з Віктором, винуватцем "процесу") матеріали конгресу 1983 року в Монтреалі, збірник досліджень про великий голод 1932-1933 років кращих спеціалістів з цього питання на Заході під заголовком: "Голод в Україні, 1932-1933 роки"9.
Для інформування широких кіл громадськості 1984 року у Монтреалі виходить п'ятдесятип'ятихвилинний документальний фільм, знятий С. Новицьким та І. Луговим під заголовком "Жнива скорботи", запозиченим у Конквеста, дубльований згодом на французьку мову під назвою "Урожай розпачу". Цей фільм наводить численні свідчення жертв, а також колишніх комуністичних пропагандистів. Там згадуються про методи дезінформації, взяті на озброєння совєтами, щоб приховати голод від решти світу. Фільм зазнає скажених нападок з боку тих, хто відкидає, навіть у самій Північній Америці, факт голоду і хто одразу зрозумів науку цього фільму. Навіть були незадоволені деякі українські активісти, оскільки знімки картини голоду 1921-1923 років іноді перемішувалися з документами стосовно голоду тридцятих років. Справді, совєтські власті забороняли й наказували систематично нищити фотографії голоду 1932-1933 років, а постановникам довелося працювати з дуже обмеженими коштами. Іншим критикам хотілося бачити фільм повнометражним, а коментарі докладнішими. Проте фільм було знято, і він довго демонструвався у англо- і франкомовному світі, навіть у шкільних закладах. Він інформував глядача, змушував його задумуватися над причиною голоду і викликав у нього бажання знати про це явище більше. Про те, щоб показати цей фільм найширшим колам громадськості, дбали передусім українські об'єднання та їхні члени.
Того ж таки часу, починаючи з 1983 року10, американський Конгрес влаштовує докладне розслідування про голод в Україні, вислуховуючи свідчення уцілілих людей і, завдяки насамперед працям Джеймса Мейса, збираючи всі доступні в цьому питанні джерела. Американський уряд висунув тоді права людини на перший план у своїй боротьбі з Совєтським Союзом, який президент Рональд Рейган назвав привселюдно "імперією Зла". Холодна війна вступила тоді у свою вирішальну фазу. Американські політики відновлюють вивчення і дебати про голод 1932-1933 років в Україні. Це була найважливіша деталь в ідеологічному контрнаступі, побудованому на цінностях поваги свободи і людських прав. Заповзявшись на своєму, совєти уперто спростовували устами своїх послів у Північній Америці навіть сам факт голоду 1932-1933 років в Україні, доводячи, що все це - брехня, поширювана купкою українських націоналістичних агітаторів. Мова совєтського офіціозу не змінилася від 1933 року...
Новостворена Комісія Конгресу про голод в Україні починає свою роботу 26 квітня 1986 року під керівництвом Джеймса Мейса. Підсумковий звіт обсягом 524 сторінки11 був складений, схвалений усіма членами комісії 19 квітня 1988 року і 22 квітня переданий на розгляд Конгресу. Члени комісії без усякого вагання назвали те, що вчинили совєти в Україні, "геноцидом".
Зібрані страшні матеріали стали підставою для роботи міжнародної незалежної комісії юристів, створеної цього ж таки, 1988 року Світовим конгресом вільних українців на заклик видатного юриста українського походження Юрія Данилюка для кваліфікації цього голодомору і для здобуття права називати його геноцидом. Остаточний звіт12 був опрацьований 1990 року і переданий до Організації Об'єднаних Націй. Там ішлося про геноцид.
Таким чином, на 1984 рік голод в Україні був уже добре знаний з добре документованих і надійних робіт, опублікованих переважно в Північній Америці. Проте французькі університетські спеціалісти зі сталінського Совєтського Союзу обходять це питання здебільшого цілковитою мовчанкою. У більшості їхніх книжок колективізація подається загалом, без розгляду особливих умов різних частин Союзу. Зрозуміло, підручники з історії для середньої школи не згадують про голод в Україні жодним словом. І якщо наприкінці вісімдесятих про голод в Україні уже пишеться, то тільки в шильних підручниках і в працях французьких університетчиків, та й то кількість жертв явно применшена: "кілька тисяч заморених", щонайбільше мільйон... Свідомо чи несвідомо деякі французькі автори боялися сказати щось погане про Совєтський Союз, у майбутнє якого багато з них ще вірили... Цей стан свідомості допомагає зрозуміти остання книжка Франсуа Фюре13.
У вересні 1986 року книжка-свідоцтво Мирона Долота "Голодні, прихований голокост; Україна 1929-1933" вийшла у видавництві "Рамсей" Оригінальне видання появилося роком раніше у Нью-Йорку14. Автор, який викладав тоді слов'янські мови у Каліфорнії, зазнав голоду в Україні дитиною. Для написання цієї книги він обрав собі псевдонім. І знову ця книжка не знаходить відголосу у Франції, навіть у правих колах. Вона не викликала ніякої полеміки. Повідомлення про неї були загалом прихильні, але дуже стислі, зведені до кількох рядків або до заміточки на внутрішніх сторінках. Навіть крайні праві не зупинилися на цій роботі. Крім того, коли українці демонстрували канадський фільм про голод або проводили конференції на цю тему, наприклад, у шкільних та університетських колах, вони діставали гостру відсіч у Франції в другій половині вісімдесятих з боку членів або прихильників Французької комуністичної партії. Навіть французькі історики, спеціалісти з Совєтського Союзу і немарксисти, висловлювалися тоді скептично про факт такого великого голодомору в Україні на початку тридцятих років.
А проте українські об'єднання у Франції вели протягом дев'яностих років невтомну, хоча часто непомітну роботу для збереження пам'яті про голод. У середу 30 травня 1990 року в Палаці праці Веллербана, у передмісті Ліона асоціація "Україна 33" провела конференцію-дебати про голод 1932-1933 років в Україні. Кардинал Альбер Декуртрей погодився бути почесним головою цієї маніфестації. Спершу демонструвався фільм "Урожай розпачу", потім почалося обговорення. Присутні на вечорі члени вірменської громади висловили підтримку українцям.
Про те, що українська трагедія входить у Франції в контекст наукової історії, свідчать деякі ознаки. Під час колоквіуму про "Вандею в історії", проведеного в квітні 1993 року в рамках повідомлень, присвячених паралелям з драмами XX віку, Ален Безансон15 змальовував "війну більшовиків проти селян", посилаючись переважно на український приклад.
Університет Нансі II теж став осередком робіт і досліджень про Україну. Студентка філософського факультету Лоранс Вуазар захистила навіть дисертацію про голод 1932-1933 років в Україні. Її опоненти складалися з юриста, філософа та історика-професора Франсуа Рота. Враховуючи їхні зауваження, Лоранс Вуазар 1994 року публікує повний текст своєї дисертації у часописі "Інтранкіль"16, редагованому філософом Філіппом Бушро. Цей часопис, тираж якого не перевищує кількасот примірників, пропонує робити "вільний внесок у критику рабства". У цій книжці часопису подавалося окреме дослідження на 200 сторінок, присвячене голоду 1932-1933 років в Україні. Окрім праці Лоранс Вуазар, яка нараховує 100 сторінок і поділяється на висвітлення історії і правничу дискусію, матеріали містять текст філіппа Бушро; переклади, виконані Володимиром Бойчуком, свідчень, зібраних Володимиром Маняком та Лідією Коваленко; позначені філософським духом роздуми Леоніда Плюща "1933, чорний тридцятий рік" (58 сторінок) і розповідь Данила Шамука. Проте цей чудовий матеріал пройшов непоміченим у засобах масової інформації.
Публікація у травні 1995 року журналом "Історія" семисторінкової статті Ніколи Верта під назвою17 "Як Сталін морив голодом Україну" теж має свою історію. 1951 року народження випускник Вищої Нормальної школи Нікола Верт уже згадував про голод, але побіжно, у своїй "Історії Совєтського Союзу", друге видання якої вийшло 1992 року в ПУФ. Попри його розуміння розміру катастрофи, він усе-таки звертається до чисто московських джерел і нібито забуває, що багато мешканців Кубані та Північного Кавказу - українського походження. Одначе ця блискуча стаття зуміла привернути увагу широких кіл до історії України. На жаль, часопис "Історія" виніс на обкладинку цього номера спогад про Хіросіму, а палкі сторінки Ніколи Верта вмістив наприкінці журналу. Щоправда, Нікола Верт перевидав повний текст цієї статті, зробивши її окремим розділом історії комунізму Совєтського Союзу в збірнику "Чорна книга комунізму"; ця колективна праця за редакцією Стефана Куртуа, що нагадує про злочини режиму комуністів у світі, з'явилася друком 1997 року. Книга викликала полеміку і навіть стала предметом дебатів у Французькому національному зібранні стосовно ставлення Французької комуністичної партії до своєї історії. З численних передач на радіо і телебаченні або з конференцій і обговорень, побудованих на цій книзі, відчувається, що Нікола Верт сам намагається не втягуватися в полеміку навколо питання українського геноциду.
Наприкінці 1995 року видавництво "Робер Лаффон" публікує в серії "Стара книга", у томі обсягом 1050 сторінок, переклади двох найбільших праць Роберта Конквеста "Великий терор" і "Криваві жнива"; останній матеріал - це версія книги, виданої англійською мовою 1986 року і присвяченої, але не повністю, історії голодомору в Україні.
І все ж таки основні університетські підручники, призначені студентам першого циклу, обходять мовчанкою ці факти. Деякі применшують число жертв голоду і згадують його кількома рядками, ніби якусь незначну подію. Французькі державні мужі і далі ігнорують це питання. У своєму "Словнику, політична прийнятному для нас", виданому 1989 року, Філіпп де Вальє відзначає мовчанку французів про голод в Україні. 1998 року Франсуа Беру і деякі його однодумці вимахували у Національному зібранні "Чорною книгою комунізму", де голод в Україні згадується серед інших трагедій. Але загалом, коли перелічуються злочину комунізму, французькі політики мовлять передусім про Гулаг. На це вплинуло перо Солженіцина... До того, щоб за прикладом рішучої позиції деяких американських конгресменів офіційно визнати голод 1932-1933 років в Україні, ще дуже далеко.

Можливості і межі Інтернету

Треба відзначити, що європейська та північноамериканська думка ще не достатньо в курсі драми голоду в Україні. Чи достатньо приступної в Інтернаті інформації, щоб швидко переламати таке становище?
Запроваджений американцями у відповідь на воєнні потреби під час холодної війни Інтернет став у другій половині дев'яностих новим знаряддям спілкування у планетарному масштабі, відкритим усім, хто має телефонне устаткування; інформатика дозволяє їм підключитися до світової мережі. Віднині мільйони осіб і домашніх вогнищ у цілому світі вільно користуються мережею, і їхня кількість має набагато зрости в найближчі роки. Електронні повідомлення і дискусійні форуми дозволяють спілкуватися моментально і за низьку ціну з людьми, які перебувають на другому кінці світу. Інтернет також дає прямий доступ до інформації- в усіх видах і "двигуни пошуку" ведуть "кібернавта" так, щоб він знаходив файли, найбагатші для його пошуків інформацією. Дедалі більше школярів, ліцеїстів і студентів використовують Інтернет для збору інформації, необхідної для виконання завдань і доповідей. Отож цікаво поглянути, що пропонує мережа і двигуни пошуку кібернавтам, які хочуть щось дізнатися про голод 1932-1933 років в Україні. Ми вели це дослідження у липні 1998 року, і оскільки нові файли народжуються щодня, зміст файлів не стоїть на місці, картини, які ми збираємося описати, часто зазнавали глибоких змін. І все ж нам здається корисним проаналізувати інформацію про голод, наявну в мережі на липень 1998 року, для кращого розуміння проблем, які висуває цей новий засіб спілкування.
Ми вирішили працювати з двигуном пошуку ягу, один із найсерйозніших за кількістю зареєстрованих файлів. Простежмо тематичний гід, що пропонується на початку, і розгляньмо рубрику Історія (Історія - це рубрика Гуманітарій, а також рубрика Образотворчих Мистецтв). У рубриці Історія жодна з 45 тематичних рубрик (від авіації до історії жінок) не відповідає матеріалу про голод в Україні. Нічого іншого не лишається, як клацнути на XX вік, і тут картина постає дуже повчальна.
Пропонується чотирнадцять рубрик, і ми наведемо їх по порядку: тридцяті роки, шістдесяті роки, вісімдесяті роки, вірменський геноцид, холодна війна, ракетна криза на Кубі, Голокост (єврейський геноцид), війна в Кореї, війна в Перській затоці, американо-філіппінська війна 1899-1902, історія Сполучених Штатів, війна у В'єтнамі, Перша світова війна, Друга світова війна.
Це розташування йде в порядку англійської абетки. Воно перемішує без усякої ієрархії події зовсім неоднакової ваги (війна на Філіппінах 1899- 1902 років і Друга світова війна). Багато істотних аспектів історії XX віку забуто. Переважно таку картину дає американське уявлення історії XX віку або радше видіння того, що здається цікавішим для американців, в історії XX віку. Треба відзначити відсутність теми голоду в Україні, тоді як Голокост і вірменський геноцид фігурують у заголовках рубрики. Залишається ще клацнути на рубрику тридцяті роки. Але тут ідеться лише про перелік видатних подій, якими ознаменовано кожен рік цього десятиліття, а також згадуються культурні, наукові та мистецькі події. Інформація подається стисло і викладається абияк, без вирізнення і коментарів. І на численних сторінках, присвячених рокові 1933, ні слова про голод в Україні!
Щоб дізнатися щось більше про це, доводиться діяти інакше і формулювати вимогу точніше, користаючись ключовими словами.
Візьмімо ключове слово голод. Ягу пропонує тут 34 файли, але жоден не стосується України. Згадується про теперішній чи колишній голод у Північній Кореї, у присахарській Африці та Китаї у підзаголовках, але найбільше число файлів присвячено голодові середини XIX століття в Ірландії. Це й не дивно. Той голод був страшним і змусив сотні тисяч ірландців покинути свій острів і перебратися до Сполучених Штатів. Той ірландський голод є якоюсь мірою сімейною історією мільйонів американців, і не треба дивуватися, що ця драма середини XIX віку винесена у головні списки файлів, пов'язаних з голодом, зареєстрованим ягу.
Оскільки слова голод не достатньо, обираємо два ключових слова: Україна і голод. Цього разу добиваємося результату, на моніторі з'являються дані шістнадцяти файлів. Розташування файлів не підкоряється жодному алфавітному порядку.
Клацнемо на першому переліку, чия адреса: http://www.plp.org. Зображенням люто піднятого кулака вітає нас на файлі Прогресивна лейбористська партія (ПЛП), що закликає "боротися за комунізм" і працювати на революцію. Файл стверджує, що антисталінізм дорівнює антикомунізму і що на Сталіна звели наклеп капіталісти, фашисти й нацисти. Статті і документи закликають відкинути пункт за пунктом найсерйозніші обвинувачення проти Сталіна, серед яких у першу чергу влаштування штучного голоду в Україні, який викликав смерть мільйонів людей. ПЛП називає це брехнею, обзиває Конквеста фашистом, закидає йому використання нацистських джерел і захищає Сталіна, наводячи... статті Дюранті! Так і здається, що ми вернулися у 1933 рік, у часи Комінтерну... Цим критиканам одного файла мало. Чотири з шістнадцяти файлів, поданих ягу, пов'язані з ПЛП. Віртуозна подача файла і його ключових слів дозволила ПЛП утримувати привілейоване місце у розміщенні, створюваному таким потужним мотором пошуків, як ягу. Хто ж належить до цієї Прогресивної лейбористської партії? Звичайно, члени її дають електронні адреси, які дозволяють прямо зв'язатися з їхньою організацією, так само як і номери факсу-модема у Нью-Йорку, Чикаго та Лос-Анджелесі, але ніде не фігурує жодного імені приватної особи. Роман Сербин, який у файлі Інфукс, що ми наводимо далі, полемізує з цими критиканами, називає деяких університетських викладачів, осілих у Північній Америці.
Інші дванадцять файлів, зареєстрованих ягу, зовсім неоднакової ваги і якості. Два маленьких файли присвячені біографії Вена Гілмана, члена Палати представників, який брав участь з 1986 до 1988 року в роботі Комісії Конгресу, створеної для розслідування голоду 1932-1933 років в Україні. Можна навести інші подібні файли. Найцікавіший файл для серйозного вивчення теми - сьомий у списку, файл Юкрейніен кенедіен резеч енд документейшн сента, адреса цього дослідницького центру така: http://www.infoukes.com/.
Цей файл, написаний по-англійському, становить якнайширшу інформацію про Україну та українців у світі. Він складений в англомовній Канаді, в Онтаріо, де, як уже говорилося, українська громада особливо численна і динамічна. Користувачеві пропонується три десятки найрізноманітніших рубрик. Деякі становлять негайний практичний і професійний інтерес: бізнес, торгові клієнти, списки передплатників, організації, технологія, подорож... Інші роблять наголос на культурі, і серед них рубрика з історією. Останній файл нараховує шістнадцять рубрик від "давніх вигадок про Україну" до чорнобильської катастрофи й Конституції знову незалежної України. Викладаються трагічні події історії України пiд час Другої світової війни і серед поданих рубрик фігурує штучний голод 1932-1933 років. Чи хто заглядає на ці історичні сторінки? Перші з них введені 4 листопада 1996 року; від 1 березня 1997 до 25 липня 1998, тобто десь за 17 місяців, чи за 512 днів, вони дістали 15 150 візитів, згідно з цифрами, вказаними на лічильнику. Деякі візитери навідуються по кілька разів і тому важко підрахувати точну кількість візитерів, але це становить близько 30 візитів щодня з різних кінців світу, десь трохи більше одного візиту на годину. Одначе частота змінюється за темами. Сторінки, присвячені штучному голоду 1932-1933, одержали 4440 візитів з вересня 1997 року, моменту їхнього введення для користування, до 25 липня 1998 року, тобто за період десять з половиною місяців у середньому 14 візитів на день, трохи більше одного за дві години. Частота не така вже й висока, але нібито постійна.
У файлі представлено різні рубрики про історію та історіографію голоду. Тексти чіткі й багаті на інформацію, їх супроводжує точний і завжди стислий коментар. Для тих візитерів, які хочуть знати цей матеріал більше, подається додаткова бібліографія. Одна рубрика присвячена для відповіді критиканам, її уклав Роман Сербин. Фільм "Урожай розпачу" теж став об'єктом презентації. З іншими рубриками тісно пов'язані різні матеріали, такі, як огляд джерел, які дають змогу досліджувати тему голоду, справу Дюранті тощо.
Отже, файл інфукс добре поданий і задокументований стосовно голоду, але для кращого розуміння, які виняткові можливості дає обмін інформацією по Інтернету, треба заглянути у два головні світові файли, присвячені Щоаху, геноциду євреїв нацистами. Ось вони:
http://www.yad-vashem.org.il; - файл введений у Єрусалимі;
http://www.ushmm.org - файл введений у Вашингтоні і зв'язаний з Юнайдет Стейтс Голокост Меморіал М'юзеум.
Ці чудові подачі можуть правити за приклад того, як можна і треба зберігати пам'ять про трагедії в історії людства.
Пошук у мережі, про який ми розповіли, повчальний ще й іншою стороною. Він наочно показує межі міфу про прямий і універсальний доступ до знань по Інтернету. За пропусками фактів, за твердженнями критиканів непоінформованому, який увійде в мережу у пошуках інформації про голод 1932-1933 років в Україні, важко побачити правду з допомогою простого двигуна пошуку. Зате якщо викладачі або написані компетентними авторами книжки пояснять йому головну суть цієї драми та пастки, наставлені критиканами для наївних і темних людей, він зможе добре провести плідне дослідження цього сюжету, доповнити свої матеріали і краще зрозуміти, як сприймається ця катастрофа в інших країнах, а не тільки у Франції. Коротше кажучи, розвиток Інтериету робить ще нагальнішим завдання попередньої постійної підготовки користувачів, іншими словами, наявність добре підготовлених викладачів при тих, хто навчається, - учнях або людях, що прагнуть знань.
Дуже, дуже повільно люди Заходу усвідомлюють масштаб голоду 1932- 1933 років в Україні. Північноамериканці ведуть активні дослідження починаючи з вісімдесятих років. Наявність у Сполучених Штатах і Канаді великої й активної української громади, так само як обставини кінця холодної війни, добре пояснюють це явище. З середини дев'яностих років починає з'являтися щирий інтерес до цього питання у деяких французьких авторів; багато робіт готуються зараз до друку. Йде серйозне і ґрунтовне вивчення. Однак треба ще багато зробити, щоб у Західній Європі, як у Північній Америці шкільні програми та засоби масової інформації відвели голоду 1932-1933 і взагалі сучасній історії України те місце, на яке вони заслуговують. Інтернет може тут допомогти, але цього мало: потрібно добре обізнаних педагогів і більшої духовної та культурної відкритості.

* Американський журналіст, який у 1932-1933 роках публікував на Заході фальшиві свідчення про ситуацію в Україні. (Ред.)

Університет НАНСІ-ІІ, Дослідний центр сучасної і найновішої історії
Франція

ПРИМІТКИ

1 Автор оповідав там, між іншим, про голод 1932-1933.

2 KOPELEV Lev, Education of a true believer, New York. Harper and Row. 1980

3 GRIGORENKO P., Memoires, Presses de la Renaissance, 1980.

4 Клуб друзів України (24 rue de la Glacifere-75013 Paris) опублікував у 1983 році, у зв'язку з п'ятдесятиріччям голоду, збірник фотокопій публікацій у пресі.:
- 1933-1983, 50' annіversaire de la famine-genocide en Ukraine, 50 ans apres, la presse frаncaise etrangere, Paris, 1983.

5 Є два видання цієї книжки французькою мовою:
GROSSMAN V., Tout passe, Paris, Stock, 1972.
GROSSMAN V., Tout posse, Paris, Julliard-L'age d'homme, 1984.

6 Перевидано у вигляді передмови до:
DOLOT Miron, Les affames; L'holocauste masque, Ukraine 1929-1933, Ramsay, 1986.

7 3 приводу цих питань:
CROWL James W., Angels in Stalin's paradise: western reporters in soviet Russia. 1917-1937, acax study of Louis Fischer and Walter Dummy, Washington, University Press of America, 1982.
CARYNNYK M., "The famine the "Times" couldn't find". Commentary, November 1983.
CARYNNYK M., "Making the news fit to print: Walter Duranty, the New York Times and the Ukrainian famine of 1933", Famine in Ukraine 1932-1933, edited by Roman Serbyn and Bogdan Kravchenko, Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta, Edmon-ton, 1986, pp 67-96.
CARYNNYK Marko et alii. The Foreign Office and the famine; British documents on Ukraine and the grew famine of 1932-1933, The Limestone Press, Kingston-Ontario-New York, 1988.
CARYNNYK M., "Blind eye to murder Britain, the United States and the Ukrainian famine of 1933", Famine in Ukraine 1932-1933, edited by Roman Serbyn and Bogdan Kravchenko, Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta, Edmonton, 1986, pp 109- 138.
Треба також відзначити важливу статтю Романа Сербина, датовану вереснем 1968 р.:
SERBYN R., "British public opinion and the famine in Ukraine", The new review; a journal of East european history, September 1968, pp 89-101.
Цікаві документи були також опубліковані в Німеччині:
ZLEPKO D., Der ukratnische Hunger-Holocaust, Verlag Helmut Wild, Sonnenbuhl, 1988;
праця містить витяги з документів архіву.
HENCKE Andor, Eninerungen a/s deuischer Konsul in Sew in den Jahren 1933-1936, Munich, Ukrainische Freie Universitat, 1979, Varia n'12.

8 Праця спочатку була видана в Канаді:
CONQUEST Robert, The harvest of sorrow. Soviet collectiviwion and the terror-famine, The University of Alberta Press in association with the Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986.Вона була перевидана через кілька місяців у Сполучених Штатах, у Нью-Йорку, в Oxford University Press, потім перекладена німецькою мовою в 1988 році: Ernie desTodes. Stalin's Holocaust in der Ukraine 1929-1933, Langen Muller, 1988 і, нарешті, українською мовою в 1993р.

9 SERBYN Roman, KRAVCHENKO Bogdan (під його керівництвом), Famine in Ukraine:1932-1933, Canadian Institute of Ukrainian Studies, Edmonton, 1986

10 Collectiviwion and its impact on the Ukrainian population and on soviet agricultural productivity: hearing before the committee on agriculture, nutrition and forestry. United States Senate. 98' congress, first session, Government Printing Office, Washington, 1983.

11 Commission on the Ukraine famine. Report to Congress (submitted to Congress April 22, 1988), Government Printing Office, Washington, 1988.

12 International commission of inquiry into the 1932-1933 famine in Ukraine, The final-report 1990. Ми мали можливість ознайомитися з цією доповіддю в Лувен-ла-Нев (Бельгія), де зберігається її примірник.

13 FURET Francois, Le posse d'une illusion, Robert Laffont-Calmann Levy, 1995.

14 DOLOT Miron, Execution by hunger, the hidden holocaust, New York, W.W. Norton, 1985.

15 BESANCON Alain, "La guerre des bolcheviks centre les paysans", in La Vendee dans I'histoire, actes du colloque des 23-24-25 avril 1993 a La Roche-sur-Yon, editions Perrin, 1994, pp 385-398*.

16 L'lntranquille, 1994. No 2-3, pp 351-554.

17 WERTH Nicolas, "Comment Staline a affame l'Ukraine", L'Histoire, # 188 (mai 1995), pp 78-84 (відновлений текст передруковано під назвою: "Ьа кгапсіе Гатіпе" у колективному виданні Le livre noir du communisme, Robert Laffont, 1997, pp 178-188).
* Ця стаття була передрукована у "Всесвіті" № 9-10, за 1993 р.

З французької переклав Анатоль ПЕРЕПАДЯ

Журнал Всесвіт, №1-2, 2003