Іван ДЗЮБА
«Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст.»

© Видавничий дім "Києво-Могилянська академія"

Від автора 

Упродовж усього ХХ століття на теренах Російської імперії, Радянського Союзу, а потім пострадянських країн не було ганебнішого для інтелігента назвиська, ніж «чорносотенець». Це назвисько (яке здебільше було і самоназвою певних осіб та певного потужного руху) символізувало гримучу суміш монархічної демагогії або сліпоти та ксенофобії (особливо ж ненависті до «внутрішніх ворогів» – «інородців»). Гостро негативний образ чорносотенця був такий безумовний і тривкий у свідомості суспільства, такий закорінений в історичних фактах і документах, в оцінках демократичної інтелігенції, що й припускати не доводилося якоїсь його реабілітації. Однак у ХХI століт ті вона відбувається. Слідом за монархістами й денікінщиною дійшла черга і до чорної сотні. У 2006 році санкт-петербурзьке видавництво «Царское дело» випустило збірник «Воинство святого Георгия» – біографічні нариси про 45 найвидатніших російських монархістів початку ХХ століття, а 2008 року «Институт русской цивилизации» видав книгу на 640 сторінок – «Чёрная сотня. Историческая энциклопедия 1900–1917». Здавалося б, нормальна річ: для науки не має бути заборонених або небажаних тем. Об’єктивне дослідження їх необхідне. Але річ у тім, що для людей, які нині називають себе «русскими националистами» і мають потужні політичні та видав­ничі структури – принаймні для значної частини їх, – це вже не просто наука, і не тільки ностальгія за щасливим імперським минулим, а елемент боротьби за «Русское национальное государство», яке має замі­нити нинішню Російську Федерацію.

Та хай за це болить голова самій російській суспільності. Предмет нашої розмови інший, вужчий. Річ у тім, що серед чорносотенців, зокрема й серед їхніх ідеологів та провідників, дуже значний відсоток становили наші рідні малороси. І вони органічно поєднували затятий монархізм, успадкований від тих, кого Шевченко назвав: «дядьки отечества чужого», – з антисемітизмом і антиукраїнством (люто воюючи з усіма формами «сепаратизму» та «мазепинства» і даючи кваліфіковану наводку владі). Ось про це і варто поговорити, оскільки спадщина чорносотенців-малоросів нині «востребована» і активно використовується в боротьбі проти України – їхніми ідеологічними спадкоємцями і тими, хто мислить умовну «Україну» лише як «часть русского мира» (про який вони знають не набагато більше, ніж про Україну). Хто стежить за їхніми ідеологічними кампаніями у пресі й на телешоу, того не може не вразити стародавність «доказової бази» антиукраїнства: мало не слово в слово повторюється те, з чим накидалися на «мазепинців», «сепаратистів», «самостійників» і т. д. прісної пам’яті Катков, Щоголєв, Савенко, Василій Шульгін, члени київського «Клуба русских националистов», а потім, за інших історичних умов, – більшовицькі нищителі «самостійництва». Фактично йдеться про відродження російського націоналізму – не лише в самій Росії, а й в Україні. Ідеологи російського націоналізму і неоімперіалізму, як побачимо далі (зрештою, це й відомо), великою мірою визначають принаймні культурну й освітню політику нинішньої недоукраїнської влади і тим готують остаточне російщення України, її інтеграцію в «русский мир», пропонуючи українцям відмовитися від себе й заплющити очі на те, якою насправді є Росія сьогодні, а натомість повірити їхнім слоганам.

Ось про це і хотілося поговорити, так виник задум цієї книжки. Але в процесі роботи план її трохи змінився. Подумалося, що, може, варто трохи нагадати про те, як ми йшли від ейфорії незалежності до нинішнього засилля при владі російських націоналістів. Адже все це відбувалося на наших очах, і досить стрімко. Чому не були почуті голоси застереження? Як ми втрачаємо себе? Що буде з Україною далі? Чи залежить щось від нас? Від кожного з нас?

Я найменше схильний шукати винних і щонайменше готовий пропонувати рецепти (чи можливі вони взагалі?). Я просто пропоную обмінятися думками. При цьому звертаюся і до деяких із своїх давніших публікацій – вони видаються мені актуальними. Зрештою, хай судить читач.

Отже, перший розділ – «Україна в пошуках нової ідентичності». Він містить однойменну статтю 2002 року, а їй передує виступ (співдоповідь) на I Всесвітньому форумі українців 21 серпня 1992 року. Між цими двома документами – десятиліття. І звучать вони по-різному. Але спільними для них були тривоги, надії, пошуки. Другий розділ – «Від ейфорії до “стабільності”». Мається на увазі ейфорія «Помаранчевої революції», яка рік за роком поступалася розчаруванням аж до поразки та реваншу її заперечників. Я не політолог і не претендую на аналіз причин цієї катастрофи, але як громадянин реагував на деякі явища нашого політичного життя, що провіщали ту катастрофу і зрештою до неї призвели. Деякі з цих виступів у пресі я тут подаю як своєрідні документи пережитої нами доби.

Далі йдуть «свіжі» матеріали – вже як відгук на нову історичну ситуацію. «Епізоди з історії російського націоналізму» – тут мова про переростання деяких напрямів націоналізму («истинно русских») в чорносотенство, роль у цьому київського «Клуба русских националистов», претензії сучасних російських націоналістів до України. Конкретизація цієї теми – в розділах «Прокислі “щі” від Табачника» та «Галичанофобія – отруйне вістря українофобії» (ці два розділи виходили окремою брошурою: вид-во «Коло», Дрогобич, 2010).

Останній розділ – «Русифікація вчора, сьогодні... і завтра?»: про тривання й посилення процесів дезінтеграції України, її розукраїнення. Хочу застерегтися: це аж ніяк не варіант давньої (1965) праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Хоч тема й та сама, але життя, на жаль, подає новий і новий матеріал до неї. Історія немов випробовує нас на здатність бути собою. А відтак і спроможність бути в ній – в історії.

Ще раз повторюю: я нікому не накидаю своїх поглядів. Просто звертаю увагу на певні явища, які кожен може розцінювати по-своєму.

ЗМІСТ

Від автора ..........................................................................3

УКРАЇНА В ПОШУКАХ НОВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
Спільними зусиллями створимо новий образ України
(Співдоповідь на І Всесвітньому форумі українців
21 серпня 1992 р.) .............................................................5
Україна в пошуках нової ідентичності ...............................17

ВІД НАДІЇ ДО «СТАБІЛЬНОСТІ»
Відродити гідність української людини
(Виступ на ІІІ Всесвітньому форумі українців
18 серпня 2001 року) ..................................................... 48
Глобалізація і майбутнє культури ...................................53
Інтерв’ю Ігоря Пеленського з Іваном Дзюбою .................64
Геополітичний аспект голодомору 1932–1933 років
(Доповідь на Науковій конференції за Програмою
ім. Фулбрайта в Києво-Могилянській академії
5 березня 2008 року) .......................................................72
Виступ на «круглому столі» «Історична пам’ять як поле
змагань за ідентичність» у Національному інституті
стратегічних досліджень 23 квітня 2008 року .................. 93
Ризикована тема – суспільна етика .................................97
Духовні спустошення і трансформації в українському
суспільстві ХХ ст. ...........................................................103
Казуїстика як державна політика? (Кілька запитань
до віце-прем’єр-міністра уряду України Д. В. Табачника) 109
Українські усобиці як феномен світової історії .................112
Приголомшлива хода демократії ....................................131
Депутатська поножовщина як апофеоз української
демократії .....................................................................133
Хочу жити в Україні, а не в путінському пространстве .141
Як нам розвалити Україну ..............................................143
На «еліту» надійся, а сам не плошай .............................144
Порнократія на марші ....................................................154
Володіти можна своїм, любити можна інше
(«Яку Росію ми любимо» і «Яку Україну ми любимо») ....166
Тези виступу на Конгресі української інтелігенції ............177

ЕПІЗОДИ З ІСТОРІЇ РОСІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ
Вступ ........................................................................... 182
Клопіт з «українофілами» ...............................................186
Історіософія імперіалізму ...............................................189
Революція, «истинно русские люди» і «чорна сотня» ..... 213
Шульгініана: «політичний антисемітизм» і неполітичне
україноїдство ................................................................. 234
Ще про погроми ..............................................................244
«Истинно русские» малороси і Шевченко ........................ 253
Замість Константинополя – Львів .................................... 253
Фінські мазепинці ........................................................... 255
Піднесення українського руху ......................................... 259
Нічого не зрозуміли і нічого не навчилися… .................... 265
Сто років у майбутнє = сто років у минуле ....................... 266

ПРОКИСЛІ «ЩІ» ВІД ТАБАЧНИКА
Знову «на посту» ............................................................. 299
Табачникові «ноу-хау» ...................................................... 300
Любов Табачника до царської імперії та царів .................... 309
«С учёным видом знатока» ................................................ 312
Табачник у ролі культуртрегера .......................................... 317
Табачник лютує .................................................................. 320
Маленькі й великі «неточності» ........................................... 327
Табачник погрожує і провокує ............................................. 332
Україна – батьківщина Гітлера? ............................................ 335
Табачник повчає ...................................................................337
«Федерализм – мечта лучших из нас» ..................................339
Головний православний України? ...........................................340
Табачник «хохмить» .............................................................. 340
Фокуси: з ніг на голову .......................................................... 342
Ефект бумеранга .................................................................... 344

ГАЛИЧАНОФОБІЯ – ОТРУЙНЕ ВІСТРЯ УКРАЇНОФОБІЇ
Вступ ..................................................................................... 351
Лікнеп для міністра освіти і науки Дмитра Табачника
та для табачників усіх рангів, звань і посад .............................354
Боротьба за Галичину – боротьба за Україну ........................... 365
Ще про «галицийский язык» ......................................................384
А тепер – галичанин про галичанство ...................................... 388

«ПОГОДА ДЕЛАЕТСЯ В МОСКВЕ»

РУСИФІКАЦІЯ ВЧОРА, СЬОГОДНІ… І ЗАВТРА?
Русифікація в Російській імперії ................................................ 405
Русифікація в добу СРСР .......................................................... 442
Русифікація в сучасній Україні ................................................... 462
Література до розділу
«Русифікація вчора, сьогодні... і завтра?» .................................. 482