Микола Владзімірський: «Головне – не розчарувати прихильників
повноцінного українськомовного змісту»
02/21/2008 автор: Оксана Лущевська, Пітсбург

Кілька років тому, шукаючи в Інтернеті дитячі казки на українській мові, я випадково знайшла веб-сайт "Весела абетка", котрий не просто здивував мене, а захопив!
Кожен погодиться із тим, що сьогодні, попри безліч різноманітного матеріалу в мережі, все ж важко зайти доступ до сучасної української літератури — будь-то дитяча література, а чи література для дорослих. Отож, коли дізналася про "Веселу Абетку" і про мету, поставлену перед веб-ресурсом, захотілося ближче познайомитися із тією людиною, котра доклала багато зусиль, часу і бажання, аби ми мали змогу розважати, виховувати та розвивати наших дітей рідною мовою.
Нині на сторінках "Веселої Абетки" можна знайти величезні колекції віршованих абеток, народні й авторські казки, казки у форматі мр3, які можна слухати вдома на комп'ютері, тисячі загадок і приказок, сотні скоромовок, лічилки, дитячі народні ігри, колисанки в мр3 і друковані, усмішки, великий і цікавий розділ "Читанка" і сотні найщиріших подяк з різних куточків нашої планети засновнику електронних сторінок — Миколі Владзімірському.
Власне, що тут казати — достатньо глянути на відгуки і подяки читачів, котрих сьогодні більше аніж 1300 читачів на добу.

Оля, Мюнхен, Німеччина: "Дуже дякуємо Вам за таку чудову сторінку. Завтра вивісимо Вашу адресу в українській суботній школі. Чекайте на нових відвідувачів. Успіхів Вам в усіх подальших починаннях, стійкості та оптимізму. З повагою вчителі, учні, батьківський комітет".

Галина Волчкова, США, Everett: "Мабуть, ніхто не тішився вашим сайтом так, як я! Цього тижня я починаю викладати українську мову в містечку Еверет (штат Вашингтон), і все, що я знайшла тут, — наче цілюще джерело в пустелі! Щира подяка вам і найкращі побажання".

Олег Юркін, Берн, Швейцарія: "Щиро вдячний за цей сайт! Група однодумців вперше у Швейцарії зорганізувала українську школу під назвою "Соняшник". Матеріали з Вашого сайту ми використовуємо на заняттях. Вони гарно підібрані і розташовані на сайті. З повагою та альпійським привітом Олег Юркін, директор української школи "Соняшник" у Швейцарії".

Юрій Підопригора, Грін Банк, Західна Вірджинія, США: "Господи, спаси Вас за такий сайт! Що казати... У мене сльози на очах"...
Отже, без сумнівів і вагань, я вирішила спробувати домовитися із паном Миколою про інтерв'ю і він, на мою радість, із превеликим бажанням погодився на відверту розмову.

Щире запитання — відверта відповідь

— Що стало для Вас поштовхом до створення такої кількості веб-сторінок?
— Історія створення порталу почалася 15 вересня 1998 року, коли до Севастополя прибула делегація канадського Товариства приятелів України для відкриття у нашому місті Канадсько-Української бібліотеки. Тоді я познайомився з меценаткою проекту Марією Фішер-Слиж із Торонто і повідомив про свою ідею, до якої вона поставилася прихильно. Її підтримка була і є вирішальною. Необхідне обладнання надав тодішній виконавчий директор Севастопольської правозахисної групи п. Роман Романов. Сайт, який на початках «важив» 6 Мб, було розміщено в мережі з одного із севастопольських Інтернет-кафе 29 березня 2000 року. Для порівняння — нині матеріали тільки одного сайту http://ukrlife.org/ із субдоменами займають 1,6 Гб.
Я тоді працював у газеті «Дзвін Севастополя», але його місячна періодичність, на мій погляд, робила матеріали дещо неактуальними, Інтернет не має цих вад.
Через якийсь час гроші американських українців слугували придбанню необхідної комп'ютерної техніки. Нині, працюючи в газетах «Кримська світлиця» та «Флот України», адмініструю 18 сайтів, у тому числі власні проекти, газети міста та столиці, сайт музею Лесі Українки в Ялті, тощо. Причиною створення такої кількості веб-сторінок є усвідомлення і досі, на мій погляд, слабкого розвитку українськомовної мережі порівняно із російськомовним та англомовним контентом. Ще й тепер є інформаційні прогалини, які треба заповнювати українським змістом. Фактично мною підготовлені ще 3 сайти різного спрямування, з якими у скорому часі матимуть змогу ознайомитись відвідувачі.

— Вас часто називають "Великим Web-майстром", Ви самі погоджуєтеся з тим?
— Вперше чую таке словосполучення щодо ідеальності моїх сайтів. Єдина незаперечна радість від того, що більшість із них не виглядають клонованими і не складаються із стандартних веб-заготовок і модулів, у чому мені допомагали кілька молодих програмістів. Головне — не розчарувати прихильників повноцінного українськомовного змісту. А любителі маячні, пустопорожніх і численних цяцьок та відволікаючої реклами чужинських сайтів завжди їх легко знайдуть.

— Говорячи про сайт "Весела Абетка", хочеться звернути увагу на велику кількість позитивних відгуків, але відразу виникає запитання: чи був у Вас негативний досвід, пов'язаний із сайтом, або негативні ситуації, котрі десь-таки ставали на заваді розвитку сайту?
— У гостьовій книзі сайту "Весела Абетка" (як і в інших) містяться не всі подяки — приблизно стільки ж схвальних відгуків надходить на мейл. Деякі з подяк настільки щирі, що і після багаторазового прочитання виглядають так само природньо і навіть викликають сльози. Є, зрозуміло, і листи від недругів всього українського.
Мені навіть не хочеться назвати негативним той досвід, коли донощики чи сам антиукраїнський голомозий письменник-історик — назвемо його О. Б. — звернув увагу на наявність на сайті одного патріотичного матеріалу і почав у такій самій ворожій пресі дорікати за це, називаючи повість розпалюванням міжнаціональної ворожнечі. Насправді ж, саме його статті і книги несуть ворожнечу серед людей — і це відомо всім. Люди ж, які ще раз перечитали той текст, ще раз переконалися у тому, що «в своїй хаті своя правда»...
На заваді розвитку сайту є лише замовчування його існування як серед недругів, так і серед тих, хто є «записним патріотом». Севастопольська російськомовна преса не звертає увагу на непересічні цінності, зібрані в одному місці, ігнорується інформація про сайт і в бібліотеках. Кілька звернень до відомих людей, у тому числі депутатів, ба навіть патріотів, розчарували нерозумінням, пасивністю, примітивною заздрістю та байдужістю до цієї просвітницької справи. Натомість, нещодавно проста демонстрація веб-сайту одному із справжніх українців закінчилась тим, що він дістав із кишені кілька купюр на його підтримку, навіть не прохаючи про згадку про нього.

— "Веселій Абетці" вже п'ять років...чи змінилося щось від дати заснування?
— Змінилось багато чого — в Інтернеті час минає зовсім по-іншому. Змінився дизайн порівняно з первинним і став ще теплішим і більш дружнім. Кращою, на мій погляд, стала навігація та упорядкування матеріалів. Організаційно кращою стала співпраця з дитячими письменниками, особливо після минулорічного заочного знайомства із п. Лесею Храпливою-Щур із канадського Лондону. Вона із своїм досвідом та творчим доробком разом з матеріальною підтримкою дуже сприяє розвитку сайту та контактам із авторами. Оцифровування давніх українських текстів для дітей — це благородна справа, адже їх актуальність не повинна зникати з часом. Також я радий співпраці із спорідненим ресурсом — львівським журналом «Ангелятко», з яким ми обмінялися банерами, а їхні прекрасні автори — письменники та художники — надсилають час від часу свої чудові матеріали. Нещодавно з'явилися шпалери від "Веселої Абетки" на робочий стіл комп'ютера — сподіваюся, що ними тішаться і батьки, і діти, бо, на жаль, питомо українських зображень, особливо для дітей, поки що в Інтернеті замало. Хотілося б повноцінними матеріалами відволікти юнаків від переважно отупляючих ігор на комп'ютері.
Відвідування сайту нині сягнуло в середньому 1600 унікальних користувачів на добу і знаходиться в прямій кореляції із ростом користувачів Інтернету в Україні та в світі. Третина з них, до речі, приходять із США та Канади.

— Як Ви знаходите твори до "Веселої Абетки? Автори знаходять сайт чи Ви знаходите авторів?
— Гарні твори віднайти непросто. Переглядаю доступні в Севастополі дитячі журнали та книжки, подаровані українською діаспорою Америки та Канади. Час від часу роблю візити до Києва, шукаю контакти через зав. літературним відділом газети «Кримська світлиця» письменника Данила Кононенка та інших діячів цієї сфери.
А взагалі процес став двостороннім. В переважній більшості випадків я радий від наростаючого розуміння письменниками необхідності розвою українського життя і в Мережі.

— Чиї твори виховували та розвивали Вас, пане Миколо?
— Я виріс в українському селі Мар'їнка, що поряд із Донецьком. До 5-го класу читав по 4-5 книг на день, дивуючи бібліотекарів. В сім'ї був «Кобзар» Тараса Шевченка. Вірші з нього та моя мати, яка була вчителькою в молодості, прищепили на все життя загострене відчуття необхідності боротьби за справедливість. Власне, за великим рахунком, і поява сайтів, і моя журналістська та громадська діяльність і є боротьбою проти несправедливості — в цьому випадку — проти відсутності рівного доступу для всіх до наших надбань. Із важливих текстів назву також книги «Євангеліє», можливо, творчість Григорія Сковороди, Лесі Українки, Олени Теліги.

— Прекрасний сайт "Афоризми"! Я й сама безліч разів переглядала ті неповторні перлини мови. Як і коли Ви розпочали роботу над зібранням афоризмів?
Крилаті вислови та афоризми збирав з дитинства. Маю два десятки зошитів, де вони записані. З появою комп'ютера оцифрував їх. Багато їх розміщено в розділі «Бібліотека ім. Марії Фішер-Слиж» на сайті «Українське життя в Севастополі». Дуже радий був появі книги «Українська афористика», яка побачила світ у 2001 році. Автором ідеї був Леонід Кравчук, а головним редактором — мій товариш Роман Коваль, редактор газети «Незборима Нація». Зрозуміло, що цю книгу побачили після її появи у всьому світі і на моєму сайті. А сам сайт «Афоризми» з'явився після мого задуму — знову ж, через відсутність в Мережі такого повноцінного ресурсу. Зараз там розміщено до 40 тисяч афоризмів, народних порівнянь, прислів'їв, приказок, тостів і стільки ж чекають в 90% готовності їх подачі на сайт. Час та натхнення — і вони всі стануть доступними для їх багатьох поціновувачів.

— Наскільки тяжко утримувати сайти? Ви працюєте над цим один, чи з командою?
— Вчасна сплата внесків за хостинг та трафік, оновлення, поповнення, відповіді на листи, в гостьовій книзі та на форумі — це не дуже обтяжливо, хоча, здавалося б, технічна робота теж потребує натхнення. Якісь складніші завдання, наприклад, писання спеціальних програм чи створення баз даних — наймаю людей. Сканування великих обсягів текстів на пільгових умовах робив мій товариш.

— Продовжіть: "Українське життя в Севастополі це..."
— Це питання найцікавіше, але і найболючіше. Втілити українське побажання «Кажи, Климе, нехай твоє не гине» в недемократичному місті, яке тривалий час було гарнізоном і у якому влада належить Партії Регіонів, надто складно. У місті практично не почути альтернативної, тобто, державницької думки, натомість панують сепаратистські ідеї, тісно пов'язані, зрозуміло, із існуванням Чорноморського флоту РФ. Навіть президентська гілка влади є під московським впливом, як приклад — підтримка нею ініціативи побудови в місті пам'ятника лютому ворогу України цариці Катерині ІІ. Це, що стосується свободи слова і права на отримання правдивої інформації.
Є також і прикрі сторони нашого життя — заздрощі, ревнощі; під час виборів нагору спливає псевдоукраїнська піна, яка лише й любить, що похизуватись собою в державі, посадою чи її очікуванням, тому що перемогли демократичні сили, хоча цій перемозі вони практично не прислужились. Є й зворотні негативні процеси — творчі люди виявляються дещо обмеженими і не бажають розповсюдження своїх доробків та ідей, або бояться це робити. Перемогти це в собі і в громаді можна процесом еволюційним, на жаль, тривалим, і покращитись він може за повноцінної поінформованості людей та участі їх в нашому русі.
Надто важко не відчувати жодної підтримки центральної влади. На всіх напрямках є неймовірний спротив всьому нашому — церкві, мові, історії, звичаям. Але все ж українське існує. Сайт по можливості відображає окремі події українського життя в місті, які ще не стали могутнім потоком, як, власне, і в Україні. Але ці події надихають на подальші, підтримують людей, що є надто цінним. Найважливішими чинниками українського життя в Севастополі вважаю діяльність УГКЦ та Союзу Українок міста.

— Чи маєте якісь побажання для українців за кордоном?
— Важливим, на мій погляд, є відчуття незримого зв'язку із Україною, яка є найбільшою країною Європи, розуміння існування тих прикрих процесів, які руйнують українців як націю через кипіння у плавильному казані народів, яким є Україна і Крим, а США й поготів. Щоб встояти перед ентропією і не стати безнаціональною особистістю, треба прикладати енергію. І якщо вони ще відчувають себе українцями, то бажаю цікавитись культурними, інтелектуальними, спортивними та іншими подіями в Україні, творити на благо майбутнього, підтримувати традиції, щастя бачити щасливим наш Край.

Адреса для листування:
a/с 121, Севастополь-6
99006, Україна

Довідка
Микола Владзімірський народився 1954 р. в смт. Мар'їнка Донецької області, закінчив Донецький інститут радянської торгівлі (1975) та курси журналістики Всесвітньої служби ВВС (1999).
Громадський діяч, журналіст. Член севастопольського товариства "Просвіта" ім. Т. Шевченка (з 1993), координатор Громадського комітету "Український Севастополь" (з 2000). Публікувався в часописах "Українське Слово", "Слово Просвіти", "Флот України", "Кримська світлиця", "Народна газета", "Дзвін Севастополя" та ін.
Майстер спорту з міжнародних шашок, багаторазовий чемпіон Криму і Севастополя.
Засновник, власник і автор сайтів в Інтернеті "Українське життя в Севастополі" (http://ukrlife.org) та "Весела Абетка" (http://abetka.ukrlife.org).
Адміністратор сайтів газет "Кримська Світлиця", "Флот України", "Наша Віра", "Незборима Нація", журналів "Морська Держава", "Воєнна історія", "Вітчизна", музею Лесі Українки в Ялті та інших.

Газета "Час і події", Чікаго, номер #2008-08