Аудіоальбом
«Може, мамо, я хоч трохи кращим світ зроблю!»
Музика та вірші Віктора Качули.

ЯБЛУНЕВИЙ РІК

Так вродили яблука, що й досі -
Яблуневий - кажуть про той рік.
Зарівняла господиня-осінь
Яблуками батьківський поріг.

Розгубилась серед саду мати,
Кличе батька, чутно аж сюди:
- Як же тому всьому раду дати?
Нащо ж стільки яблунь посадив?

ПРИСПІВ:
Ой, котилось яблуко
До порога рідного,
До порога рідного
Та й до дня погідного.
До порога рідного
Яблука вертатимуть,
Доки біля хати їх
Яблуні чекатимуть.

Лунко над селом процокотіли,
Наче коні в яблуках, літа.
Яблуні з батьками посивіли,
Діти ж розлетілись по містах...

А у місті - яблук ніде рвати.
Тож стоять у серця на виду -
Яблуня-Матуся біля хати
Й сивий Батько-Вересень в саду.

ПРИСПІВ.
Ой, котилось яблуко
До порога рідного,
До порога рідного
Та й до дня погідного.
До порога рідного
Яблука вертатимуть,
Доки біля хати їх
Яблуні чекатимуть.

Кажуть, жити стало нам нелегко,
І вітри нам лиха намели
Відтоді, як падати далеко
Яблука від яблунь почали.

Та чи ж варто опускати руки -
Гляньте, скільки яблунь розцвіло!
Це ж до них на літо з міст онуки
Яблучками котяться в село!

ПРИСПІВ.
Ой, котилось яблучко
До порога рідного,
До порога рідного
Та й до дня погідного.
До порога рідного
Яблука вертатимуть,
Доки біля хати їх
Яблуні чекатимуть.

23 вересня 2000 р.
с. Рудка-Козинська на Волині.

Послухати пісню у виконанні Віктора та Юлії Качули (mp3 - 1,9 мБ) 4:51

МАМО, ВІЧНО БУДЬ...

Чи то зла, чи, може, в душу
Снігу намело?
Щось у мене серце, мамо,
Кригою взялось...
Я не знаю, що робити —
Марно десь іти,
Бо ту кригу розтопити
Можеш тільки ти.

ПРИСПІВ:
Мамо, мамо, —
Кличу я на цілий світ.
Мамо, мамо,
Ти пробач мені за лід.
Мамо, мамо,
Ой літа ж, як сніг, метуть.
Мамо, мамо,
Ти ж у мене вічно будь!

Я давно прибіг би, мамо,
Серце б відігрів —
Замело до тебе стежку
Віхолою днів.
От і б'юся тут з снігами,
Душу в кров розбив.
Може, я в тій битві, мамо,
Серце застудив?

ПРИСПІВ:
Мамо, мамо, —
Кличу я на цілий світ.
Мамо, мамо,
Ти пробач мені за лід.
Мамо, мамо,
Ой літа ж, як сніг, метуть.
Мамо, мамо,
Ти ж у мене вічно будь!

В світі стільки того снігу —
На весь світ зима.
Мамо, я з зимою тою
Б'юся недарма.
Коли серцем від негоди
Тебе заступлю,
Може, мамо, я хоч трохи
Кращим світ зроблю!

ПРИСПІВ:
Мамо, мамо, —
Кличу я на цілий світ.
Мамо, мамо,
Ти пробач мені за лід.
Мамо, мамо,
Ой літа ж, як сніг, метуть.
Мамо, мамо,
Ти ж у мене вічно будь!

Послухати пісню у виконанні Юлії Качули (mp3 - 2,4 мБ) 5:02

ДОДОМУ...

Я до тебе лечу, мов із вирію птах,
І не чують крилята ні втоми, ні болю.
Знову я пробіжусь по знайомих стежках,
Там дитинство моє, моя радість і доля.

Я до тебе лечу, а душа, мов дитя,
Аж навшпиньки встає - так побачити хоче,
Як волошками там голубіють жита,
Як з криниці вода в синє небо дзюркоче.

ПРИСПІВ:
Ген - за обрієм десь чути твій голосок!
Аж здіймаються, б'ють в серце хвилі солоні.
О, дитинства мого золотий колосок,
Я до тебе крізь даль простягаю долоні.

Ми під небом оцим - колоски на полях.
Стільки золота світ ще одвіку не бачив.
Я до тебе лечу, моя рідна земля,
І не знаю, чому і сміюсь я, і плачу.

Я до тебе лечу, а душа, мов дитя,
Аж навшпиньки встає - так побачити хоче,
Як волошками там голубіють жита,
Як з криниці вода в синє небо дзюркоче.

ПРИСПІВ:
Ген - за обрієм десь чути твій голосок!
Аж здіймаються, б'ють в серце хвилі солоні.
О, дитинства мого золотий колосок,
Я до тебе крізь даль простягаю долоні.

... Я до тебе лечу, мов із вирію птах,
І не чують крилята ні втоми, ні болю.
Знову я пробіжусь по знайомих стежках,
Там дитинство моє, моя радість і доля...

Послухати пісню4:02

Я ДУШЕЮ ВЕРЕСЕНЬ...

Я душею Вересень, а ти?
В очі заглядаю — не вгадаю.
Русу Осінь вже давно шукаю.
Може, я тебе хотів знайти?

Гострий погляд, бистрий злет брови —
Я таких очей іще не знаю!
І не відав, що вони бувають
Кольору осінньої трави.

ПРИСПІВ:
В ту траву душа моя летить
Яблуком од смутку перестиглим.
Може, я ще встигну, я ще встигну
Вереснем в той погляд прорости?

Може, на порозі самоти,
За яким зима вже недалеко,
Ми, немов із вересня лелеки,
Зринемо у вирій — я і ти...

Я душею Вересень. А втім —
Всі ми в цьому світі вересневі.
І колись до кожного, будь певен,
Прийдуть дні осінні золоті.

Прокурличуть в небесах роки,
Й так тобі захочеться злетіти —
Зачепитись за вершечок літа
Хоч би літом бабиним тонким!

ПРИСПІВ:
Та в траву душа уже летить
Яблуком од смутку перестиглим.
Може, я ще встигну, я ще встигну
Вереснем у вічність прорости?

Може, на порозі самоти,
За яким зима вже недалеко,
Ми, немов із вересня лелеки,
Зринемо у вирій — я і ти...

Ти прийшла, ти мусила прийти —
Осене, любове моя пізня!
То чому ж така сумна ця пісня...
Ти прийшла, та хто душею ти?
Я душею Вересень, а ти?..
Я душею Вересень, а ти?..

Послухати пісню4:17

Повертайтеся, лелеки!

Засурмили в путь лелеки.
Ой, летіти ж вам далеко...
Нащо вам чужії доли?
Зоставайтесь краще вдома!

ПРИСПІВ:
Ой, лелеки, білі крила,
Засурмили, засмутили.
Ви ж любов взяли з собою,
Ту, що ми не долюбили.
Ой, лелеченьки, лелеки,
Ой, летіти ж вам далеко!
Повертайтеся з весною,
І з любов'ю, і з любов'ю...

Де бриніло літо синє —
Тепер бродить сум осінній.
Де блукали ми з тобою —
Там дощі тепер стіною.

ПРИСПІВ:
Ой, лелеки, білі крила,
Засурмили, засмутили.
Ви ж любов взяли з собою
Ту, що ми не долюбили.
Ой, лелеченьки, лелеки,
Ой, летіти ж вам далеко!
Повертайтеся з весною,
І з любов'ю, і з любов'ю...

Не сумуй, моя кохана,
Глянь — танцює клен багряний!
Тільки той радіти вміє,
Хто душею зеленіє...

ПРИСПІВ:
Ой, лелеки, білі крила,
Засурмили, засмутили.
Ви ж любов взяли з собою
Ту, що ми не долюбили.
Ой, лелеченьки, лелеки,
Ой, летіти ж вам далеко!
Повертайтеся з весною,
І з любов'ю, і з любов'ю...

Послухати пісню4:38

МРІЯ

Є у мене мрія,
Золота надія,
Кароока доля
З зоряного поля.

А в тебе є пісня —
Серце стрепенулось!
Тільки, може, пізно
Я її почула?

Може, вона комусь
Вже бринить-сміється?
Вірю і не вірю —
Тільки серце б'ється...

ПРИСПІВ:
А від серця доля
Тягнеться струною
Чом же твоя пісня
Ходить стороною?

Може, вона комусь
Вже бринить-сміється?
Вірю і не вірю —
Тільки серце б'ється...

Є у мене мрія,
Золота надія,
Кароока доля
З зоряного поля.

А в тебе є пісня —
До душі стежинка.
З зоряного поля
Ходить там зоринка.

Ой, то ж не зоринка,
А дівоча мрія,
Що без тої пісні
Жити вже не вміє!

ПРИСПІВ:
А від серця доля
Тягнеться струною
Чом же твоя пісня
Ходить стороною?

Може, вона комусь
Вже бринить-сміється?
Вірю і не вірю —
Тільки серце б'ється...

Послухати пісню3:11

Я - ЗЕРКАЛО...

Я - зеркало, ты - зеркало,
И все мы - из стекла.
Друг в дружке отражаемся,
Как будто в зеркалах.

Друг в дружке отражаемся,
Вот этим и живем.
Ведь только в отражениях
Себя мы узнаем.

Я - зеркало, ты - зеркало,
Сплошной зеркальный круг.
Друг в дружке отражаемся,
Кто в круге - тот и друг.

Но стоит только вышагнуть
Кому-то за изгиб -
Уходит отражение,
А кто ушел - погиб...

Сородичи зеркальные!
Собраться по стеклу!
Чтоб нам шаги печальные
Не дать протопать злу,

Мы как хрусталик зрения,
Как огонечки свеч
Друг дружки отражения
Должны в себе беречь.

Послухати пісню3:35

ПЕСЕНКА О НЕГОВОРЯЩЕМ ПОПУГАЕ
(и не только о нем...)

Жил да был в уютной клетке
Попугай породы редкой.
Той породы, что отлично
И поет, и говорит.
А у нас — ни то, ни это:
Третье лето, третье лето
Он, уставившись в окошко,
Лишь загадочно молчит.

ПРИПЕВ:
Не поется птичке в клетке,
Не поется птичке в клетке,
Потому что в клетке
не летается.
Снится ей звезда на ветке,
В звездных перышках соседка —
О такой подружке
лишь мечтается...

Так и люди-человеки:
Жизнь для них порой, как клетка,
Где под стражей держат душу
Неулыбчивые дни.
И не вырваться из ада.
А спасенье — вот же, рядом!
Вот она, звезда на ветке —
Только руку протяни!

ПРИПЕВ.

Не унять нам птичьей грусти.
Может, мы ее отпустим?
Может, мы себя... отпустим?
Стоит лишь крылом взмахнуть —
И вспорхнет душа, как птица,
К той звезде, что столько снится!
Иногда для счастья клетку
Надо просто распахнуть...
ПРИПЕВ.

Послухати пісню3:26

ВЕЧЕР

За окошком вечер синий,
Синий иней на осине.
Рыжий месяц, как котенок,
Прыгнул мне на подоконник.

Я гляжу куда-то в вечность,
А глаза полны тоскою.
Ты мне душу тронул, вечер,
Фиолетовой рукою

ПРИПЕВ:
Только лучше бы не трогал,
Не навеивал сомненья:
У моей любви далекой
Очень мало сожаленья.

Я душой вбираю зиму,
Я одной страдаю раной:
Уж я ль больше нелюбима?
Уж я ль больше нежеланна?

За окошком синий вечер
Разжигает звезды-свечи.
Что ж ты, вечер, друг сердечный,
Сердце мне поджег, как свечку?

Я опять увижу тучи,
Боль разлуки, грусть прощанья.
Бьется в сердце горький, жгучий
Огонек воспоминанья.

ПРИПЕВ:
Только лучше бы не помнить,
Не болеть былою болью.
Я себя тобой наполню,
Ну, а ты, а ты - ты мною ль?

Я душой вбираю зиму,
Я одной страдаю раной:
Уж я ль больше нелюбима?
Уж я ль больше нежеланна?

Послухати пісню3:22

ПЕРВОЙ УЧИТЕЛЬНИЦЕ

Где-то там — за годами-верстами,
За дождями, снегами, веснами —
Навсегда отзвенел серебрянно
Незабвенный мой первый класс.

Только помнится сердцу, помнится
Та девчонка за партой, скромница.
И учительница первая,
Что улыбкой встречала нас.

ПРИПЕВ:
Мы тебя называли мамою,
Самой лучшей на свете мамою!
И от жизненных непонятностей
Убегали к тебе гурьбой.

Ты и правда была нам мамою,
Доброй, близкой, родной, желанною.
До сих пор мне, как песня, слышится
Голос твой... Голос твой... Голос твой...

Дни летят чередою вечною,
Нам так нравится быть беспечными.
Жизнь для нас, как учебник пройденный:
Все в ней кажется по плечу.

Но порою судьба внезапные
Нам устраивает экзамены.
Вновь тогда первоклашкой маленьким
Я к учительнице лечу.

ПРИПЕВ.

Послухати пісню3:41

ДОРОЖНАЯ

Я на трассе стою.
Убежал мой автобус. Бывает.
Не беда, не впервой,
я такой, я привык не грустить.
Ну, а мимо меня
лимузины-авто пролетают:
Тормозни, землячок!
Видит Бог - нам с тобой по пути!

Голосую, машу
и рукой и душой, как платочком.
У обочины жмусь,
трепещу лепестком на ветру.
А машины летят,
фешенебельные оболочки
Тех, кто там, что внутри
уцепились, упали на руль.

Я стою, а они
под себя подминают пространство,
Только шины шуршат
да бензиновый вьется дымок.
Как же так! Где же ты –
сей земли человечее братство?
Я, выходит, не брат,
коль в поток этот влиться не смог.

Значит, вам я не свой,
коль стою сиротой у дороги?
Вам на это плевать
глубоко, далеко и всегда.
Ну, а как же закон –
вот шоферский закон это строгий -
Тормозить, выручать,
если видишь — трассе беда!

Разве то не беда,
что мы в этой дороге - машины?
Не трагедия ли,
что жалеем в пути тормоза?
Обгоняем, летим,
наступаем друг другу на шины,
Не успев заглянуть
тем, что сзади остались, в глаза.

Может, кто в поворот
не вписался, презрев осторожность,
И влепился душой
в придорожный безжалостный столб.
И теперь вот вопит
на обочине знаком дорожным:
Здесь крутой поворот,
осторожно, не надо за сто!

Только шины шуршат.
Жизнь летит лимузином по трассе,
За судьбою судьба.
И на все шоферюги плюют!
... Наконец-то вдали
мой автобус родной показался.
Подошел, подобрал
бесколесную душу мою.

Послухати пісню3:46

О ДУШАХ

Как этот мир нам души изувечил,
Что мы друг в друге видим только грим!
Без грима, просто так, по-человечьи
Давай с тобой хоть раз поговорим.

По-человечьи, без ослячьей чуши,
Змеиных взглядов, крокодильих слез,
В которые мы прячем наши души,
Чтоб не совали в наши души нос.

А то ведь влезут прямо с сапогами,
И - ну плясать в святилище чужом.
Не бойся, к твоему святому храму
Я подошел, как видишь, босиком.

И вот стучусь в придуманные двери, -
Твой верный грим от злого сапога.
Неужто не заметишь, не поверишь,
Что в этот раз к тебе пришли не лгать?

Неужто не услышишь, не откроешь,
Ответом-псом прогонишь от ворот?
А если то, что прогнано, святое?
Не веришь, что оно средь нас живет?

А я вот верю! - сердце прокричало, -
Так верю в правду твоего лица!
Ведь в каждом есть хорошее начало,
И каждый ждет хорошего конца.

Пусть то начало гримом залепили,
Но жизнь - она смывает грим любой.
Почаще б только люди говорили
Друг с другом так, как я хочу с тобой!

По-человечьи...

Послухати пісню4:02