200 АФОРИЗМІВ Євгена СВЕРСТЮКА

Упорядник
Ореста Ковцун

Київ
Видавничий дім
«Києво-Могилянська академія»
2012

Євген Олександрович Сверстюк, літературознавець, есеїст, учасник національного опору 60-х років ХХ століття. Відбув 12-річне ув'язнення. Лауреат Шевченківської премії (1993 р.), нині редактор газети «Наша віра», почесний Президент українського ПЕН-клубу.
В даній збірочці вибрані афоризми зі статей та творів автора : «Блудні сини України» (1993 р.), «На святі надій» (1999 р.), «На хвилях «Свободи» (2004 р.), «Не мир, а меч» (2009р.), «Правда полинова» (2009 р.), «Шевченко понад часом» (2011 р.), а також: Ю.Луцький «Листування з Євгеном Сверстюком» (1992 р.), «Олександр Довженко. Вчора і сьогодні. Образ дисидента» (2007 р.).
Цією збірочкою робимо почин зібрання перлин-думок українських письменників, започатковуючи у нас давню світову практику словникової традиції (словники цитат, словники афоризмів, тощо).
Видання розраховане на широке коло читачів

СЛОВО, ОСОБА

Слово освячує офіра

У Слові скристалізована духова сила людини

На скрижалях людської пам'яті вписуються навічно великі диваки, які вголос посміли опритомнювати народ і показувати пальцем на «голого короля»

Перед кожним — різка альтернатива: бути або сином свого народу, або його лукавим наймитом і мародером

Минуле воскресає і розцвітає в генієві

Матеріалізм уневажнив цінність особи і Божого дару життя

Головна передумова демократії — гідність і самоповага особи

Зупинити масу не можна — зупинити можна особу

Особистість створює мікроклімат

Особистості творять перший ряд, за яким почувають себе впевнено ті, хто позаду

Сила особи в доброму спрямуванні волі і в пересилюванні конформізму -в постійному прагненні творити вищу верству

Історія запам'ятовує тих, хто відчув момент і знайшов свою ролю, а любить тих, хто свідомо ставив на карту своє життя

Без високих постатей непомітною стає Церква і громада

Особа — це вицвіт історії

Немає в культурі вищої мети, як вироблення особи

Маєстат моральної науки вічно високий лише для обраних

Живі джерела в пустелі заметені пісками, і вічно народжуються ті, хто знов має їх розкопати

Ностальгія за світом, в якому особа мала більшу вагу — велику віру і велику снагу — щораз наполегливіше ставить знаки питання над досягненнями прогресу

У нас гори книжок і купи імен з яких історія відбере тільки путніх, що торували шлях і вмирали на шляху

Приходить багато знавців, але має прийти той, хто візьме, підійме і понесе

Річ навіть не у виборі, а в здатності зійти з того шляху, яким ідеш у ногу з усіма, але бачиш, що шлях фальшивий і погибельний

Треба мати могутній потяг до правди і характер, щоб під заглушливу музику епохи дослухатися голосу власного серця

Не заздріть тим, хто обирає круту й вузьку дорогу, бо обравши, він мусить долати її щодень

Ті, що животворили святиню і відстоювали вартості в житті, не можуть прийняти порожнечу

Девальвацію вартостей стримують особистості

Свобода слова і друку є передумовою розвитку культури думки, але справжня культура йде від внутрішньої свободи особи, від плекання джерел і народного коріння — під небом вічності, на вітрах сучасності

Без розробленої структури, без сузір'я талантів, без привабливих постатей нема повноти життя

Нема більшої місії державних установ, як забезпечити появу особи. І нема жахливішого режиму, як той, що знеособлює, вилучає і скошує осіб, а на їх місце ставить посаду — посадову легко змінювану людину

В реальному житті особа різною мірою світить

Будь-який колектив без видатної особи тьмяніє. У ньому бракує вершини

На святі має бути декілька осіб, що творять свято

На другому полюсі пристосувань, служінь і вилянь мають бути високі постаті, живі за всіх, що беруть на себе обов'язок честі або хочуть брати і стати там, де колись стояв офірний вівтар і свіча висвітлювала обличчя апостолів та мучеників

Кожен по-справжньому великий потребує не звеличення, а розуміння його джерел і святинь і такої ж, як у нього, поваги до цих святинь

Нація тримається духовними зусиллями особистостей

ВОЛЯ , ЛЮДИНА

Цвіт у невольничому світі не дає зав'язі

Воля, як і життя, — це найвищий дар Божий

Воля живе не після звільнення — вона вимагає простору та наповнення духом постійно й безупинно

Слабість хвалити йде від млявості думки, яка інертно підтримує замість дивуватись і упокорюватись духом

Маю право — значить маю обов'язок

Всі мухи-одноденки мають пасію сідати на вічне і вкривати його своєю подобою

Між розумними людьми не заведено хапатися за слово, коли думка ясна

Як тільки починається пристосування до обставин, людина вже опиняється у їх полоні

Цільні натури залишають найменше загадковості: вони здаються простими

Людське мислення схильне до стереотипів і схильне ліниво сповзати до ідолопоклонства

Людині властиво плекати ілюзію вічності моменту, який вона переживає

Порізнені егоїсти, як трутні, меду не приносять

Людині властиво абсолютизувати свій час, тоді як це тільки міст між минулим і сучасним

Твій час — це єдиний твій час уже тепер

Хто ставить себе поза минулим, поза джерелами народного моря, той мало причетний до людства

Новітня психологія і соціологія мали б установити грань, де кінчається людина і починається антилюдина — на терезах розбещеної душі

Навіть у занедбаній людині пробивається туга за втраченим, за красою і правдою, за безкінечністю

Ненависть — це сила слабких, з неї випливає помста і кара, але ніколи з неї не повіє свіжим здоровим вітром творчості

Атмосфера, позбавлена духового й творчого напруження, не має умов утримати людину на людському рівні

Державі потрібні принципові люди, які мають тверезий глузд, тверді принципи й мужність заперечувати

Хто боїться домагатися своїх вищих прав, той неодмінно звільняє себе і від вищих обов'язків

Ненависть і недовір'я — найбільше прокляття людства

Ми сприяємо розв'язанню світових проблем у міру того, як розв'язуємо свої

Кожна людина в собі сама мусить розв'язувати ті проблеми, які розв'язуються у світі

Людина є тільки людина, слабка і хистка, коли в її хаті нема місця для свята

Людина легше зрікається великого, ніж малого. Велике їй несила нести проти течії

Задихаючись від виробничої куряви однакових днів, ми часом забуваємо дивитись у міряну в нас лише віками таємну глибінь

Обдаровані духовною силою будують, бездарні руйнують і каламутять воду

Байдужість і апатія — це вигасле багаття життя, ентропія, перетворення найціннішого людського — на сирий матеріал, над яким треба працювати віками

Криза людини, духовна криза людства — нині найбільша тривога світу

Людина змаліла у надпродукції речей, ідей та арсеналів зброї — і свої витвори вона почала ставити понад свого Творця

Серед людей, що впали і хочуть встати, є ті, що встали і воскресли до життя іншого

Багато хто знає молитву, але не підіймається до молитви — не бере на себе обов'язків

Малим людям здається, що найважливіше — це добратися до найближчого вогника, часто болотяного вогника

Там, де немає ясної свобідної волі, де немає принципів та ієрархії цінностей, де нема поняття при Призначення і Обов'язок — там людина сліпо йде до берега Харібди і до останньої хвилини не вірить, що буде поглинута без останку

Треба бути хоробрим і сильним Одіссеєм, щоб свідомо йти до страшного берега Сцілли, обминаючи ненатлу імлу Харібди

Тільки грім смерті і скрута хвороби пробуджували людей, і хвилинами розкривались у них очі перед безоднею

Великого людина не відчуває так добре, як відчуває мале

Людина у вічному полоні законів того Бога, якого вона часом зневажила і зрікалася

Думка — лише зусилля і східці на шляху до істини

Я не вірю в суспільство, яке може все мовчки проковтнути з виглядом непричетності, і не вірю, що з байдужих глядачів жертвопринесень щось путнє визріє. Де вони наберуть уваги й поваги?

Свобода вибору — завжди те, що може собі дозволити характер

Між великими панує згода у великому, незважаючи на їхні національні та інші відмінності

Біда, коли за велику постать хапаються знизу, коли дюжина карликів демократично, «по-братньому» тягне цю постать вниз, до свого рівня

ДУХ , МОРАЛЬ

Людство взагалі не мало більшої сили за моральну

Будівельні камінці вторинного походження можна цінувати, збирати, шліфувати, але храму з них не збудуєш

Всі великі собори минулого — це передусім пам'ятки високого духу

Всі великі творіння Данте, Рафаеля, Сервантеса, Шевченка — це творіння не пера і пензля, а творіння духу

Поет великий і справжній створює стихію, в якій живе Дух Істини, як у своїй органічній стихії

Висота духу не улягає впливам змінних вітрів

Тотальна ідеологія забезпечила тотальну фальсифікацію

Не треба боятися занадто високих критеріїв, треба боятися суміші половинчастості без критеріїв

Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духової енергії, породжує людину, яка має його виспівати

Страшно, коли найнижча межа нічим не обмежується

Поставити собі внутрішні заборони в умовах широкої дозволеності — для цього потрібен характер і безкорисні принципи, тверді, як внутрішній закон

У найбільших нещастях винні не тільки ті, що переступають через закон і сумління, але й ті люди, котрі не виконали обов'язку : «злоначинаючих спини!»

Конформізм урівнює і духовно знесилює

Ті, що освистані і прив'язані до ганебного стовпа, вже не відв'яжуться

Життя, наповнене добрими ділами — це нива, зорана і засіяна

Життя в пристосуванні до обставин — порожняк, який прогуркотів через дати, повз придорожні стовпи, і обминув усі шанси вийти на висоту добра і радості

Раб любить спостерігати кару

Відповідальність — це стан душі вбивці між моментом убивства і моментом накладання на руки вбивці наручників

Розмита мораль не помічає зради у виборі свого способу порятунку

Правду можна приймати або не приймати. Це — вибір. Найлегше оминути її, назвати сумнівною і скинути з пліч обов'язок

Браконьєрство — стратегія і тактика озлоблених

Собори минулого не можуть бути універсальним філософським каменем для нашої молоді. Але вони були і будуть колискою її духовного становлення

Бомба нинішня може все знищити, але нічого не може врятувати

Духова єдність людства, до якої ми все ж таки йдемо, хай мимохіть, зі скрипом і небезпечною повільністю, стає очевидною конечністю

Вся ніжність людського розуму й душі століттями йшла на те, щоб зігріти надію на краще

Виховання — це оберігання дитини від лихого впливу, який стягує з дороги традиції і принципів у прірви безпринципності та безбожності — на путь нечестивих

Мораль деградує в полоні засобів — без високих цілей

Головні духові деформації — через опущеність, моральну і побутову. Вона в нас іде непомітно — широким фронтом

Ми уникаємо дороги страждань, а отже, і краси страждань

Ми уникаємо ДУХУ ІСТИНИ, якого світ не може прийняти. Уникаємо і ДОБРА. Бо прийняти — це нести

З народної пісні треба видобути чар мелодії і покласти на діапазон власної душі заховану в ній драму

Які цінності, які святині можуть зупинити, коли все — з малої літери?

Тільки в моралі можлива повна самореалізація людини

Принцип безкорисності лежить в основі етики

Є стовпи, яких не повалиш і не обминеш: на них світ стоїть

Все можна виправдати високою метою — тільки не порожнечу душі

Принциповість має один варіант, безпринципність — безліч

Душа безсмертна, а зблиски науково-технічні — тільки тло для життя у світі Духу

Хрестоматійні класичні речі Гете чи Шевченка, Ібсена чи Франка залишаються недоступними для людини без виробленої духовної культури

Психологія юрби, звільненої від Страху Божого і від стримуючих духовних начал, — явище інтернаціональне, загальнолюдське

Ніколи силою зруйнована духовна істота не перестає жити

Вікова естафета духу горить над нами і сяє вічними знаками: рятуймо душу свою

Найвища мета суспільства — будити і засвічувати

Поет-мислитель (Т.Шевченко) досягає такої простоти, що тільки глибокий розум відчуває, що за нею ховається

ВІРА , ОФІРА

Гординя — це перший гріх, що вносить розлад із Богом

Офіри, як зорі, освітлюють холодне небо і запалюють холодні серця

На вівтар приносять себе найкращі

До глибокої радості веде сміливість, одвага й офірне служіння

Кожна офіра числиться на нашому зоряному небі

Бездомним очам легше шукати трибуналу, ніж вівтаря

Людина сьогодні індивідуально приходить до віри, а не в етнічному масиві

Легенда вічності народу й людства — це в царині віри, а не примусовий для кожного факт

Страшна епідемія ХХ віку — насильство, породжене втратою віри і миру в душі, виплід занепаду і відчаю

Без великої віри нема великої дороги і нема дужої людини, здатної долати великі перешкоди

За порогом сакрального починається профанація усього, що було високим і таємничим

Антагонізм науки й віри — це неіснуюча проблема, вигадана догматиками, які не знають ні науки, ні віри

Страх Божий звеличує, а страх перед начальством ослаблює моральні сили і породжує запобігливу відданість вождям

Тайна творіння несе в собі тайну воскресіння

Ідеалізм без постійної підтримки змивається, а життєвість на нижчих рівнях не має снаги сприймати Істину і Красу

Потрібна згода з собою, з природою і Богом, щоб у душі людини озивалися начала етичні і естетичні

В основі справжності мають лежати Абсолюти

В тюрмі відчуваєш відносність учорашніх цінностей і справжність цінностей, які завжди з тобою

В камері, так само, як у великому морі, відчуваєш великого Бога і навіть — великі зорі на клаптику неба, розіп'ятого на гратах

Естетизм тримається на делікатному ідеалізмі

Творення ідола і розвінчання Бога — це різні точки цієї самої парадигми

ВЕРШИНА

Велич — це тривання на високості

Біблійні гори для всіх великих завжди недосяжно високі й вічно манливі

Біблійні гори приймають до себе тільки тих, хто постійно підіймається крізь терни

Втрата духу висоти — це відмова від вершин

Ідеал треба леліяти

Вершину треба опановувати всіма силами — триматись на ній

ЛЮБОВ

Одержимий любов'ю приносить себе в офіру без вагань

Байдужість до ближнього — це згасання душі

Народ не треба «любити» — треба бути його незрадливою часткою, кровинкою, органічно відпорною до зарази, що загрожує його організмові

В любові — екстракт духової сили, надбаної поколіннями найсильніших, найшляхетніших

Загадка присутності однієї людини, інтенсивної присутності навіть тоді, коли вона далеко (при відсутності інших, що з вами поруч), — одна із загадок любові

Бог творить позитивною силою любові і надихає нею свої творіння

Любов простягає руку, але не може зробити компромісного кроку назустріч злу

Любов — це священний трепет, священна хвороба, яка дає вам крила, дає хоробрість та силу підноситись до ідеалу, служити ідеалові

ШЛЯХЕТНІСТЬ, САМОПОШАНА

Ми втратили більше через брак самопошани, ніж через переслідування за самопошану

Людська шляхетність — єдине, що примушує нас вірити у високе ім'я людини та в її покликання

Вироблення шляхетності — це моральна революція в почуваннях і думках людини, яка по-лицарськи бере життя як відповідальність за всіх, а острів полишає для Санчо Панси

Виховання самоповаги і гідності — це, зрештою, ступені піднесення людини до образу Божого

Добрих діл і шляхетних поривань не можна відкладати на завтра

Відродження починається з гідності, а не свідомості

ІСТОРІЯ

Коли ворог збиває народ із його шляху, то запрягає у свою колісницю і відбирає в нього історичну пам'ять

Історія зберігає не ті зерна, що були з'їдені або переведені на спирт. Історія зберігає зерна на насіння

Історія заново визбирує духову спадщину наших донкіхотів серед намулу спадщини рабів

Те, що оповідають міти, «ніколи не було, але завжди є»

Яка б не була прикра правда історичних фактів, але вона має в собі силу гірких ліків

Розрив поколінь — це запущена нива, вона не родить

Історичні епохи найчастіше носять найменування від ідолів, які хотіли зупинити ріку

Будь-який лад можливий тільки при надмірі позитивної життєвої енергії і волі творити добро

Незалежність — то насамперед дбайливий господар і влада, яка його оберігає

Втрата минулого — така ж сама важка, як втрата в сучасному чи в майбутньому

Кожна епоха має свого дамоклового меча, який завис над головою

Жодна революція не може чогось дати, коли нема кому брати

Епоха насамперед — це люди, які надали сенсу рухові й творили обличчя часу

На полі втрат мудрість історії зберігає легенди

Кожна нація існує під небом для того, щоб витворити інститут незалежної держави

Людина в стані національної мутації ненадійна і навіть небезпечна, бо в ній актуалізується принцип насильства

Поневолені нації завжди малопривабливі: вони не мають розкоші повного самовиявлення

Генії ночі володіють таємницею, як вести корабель у прірву, заборонивши людям рятуватись

ЖИТТЯ, ПРАВДА

Життя — це гра, і врешті той, хто закінчує на першому акті — невдаха

Народові потрібне джерело радості й надії, тоді йому легше пережити скруту

Вічна іронія землі: зло пришвартовується ззаду до активного походу проти зла

На мілинах полегшеного життя блякнуть зорі, які засвічують свято

Поза служінням життя втрачає сенс і тратить висоту

Ми живемо в світі, де ліквідують наслідки, а не випереджають причини

З усіх протилежностей у нашому суперечливому й заплутаному житті святість і гріховність — ідеал осанни й ідеал содомський — найбільше полярні

Боротьба із собою за утвердження принципів зводиться до особистих справ, а от у боротьбі за найближчу мету часто кладуть життя. Єдине життя!

Треба бути вибіленим болем і стражданнями, щоб велике постало перед нами знов живим

Може, страждання і є основним нашим капіталом, винесеним з пекельного горнила історії

В житті має бути мінімум для простої радості вбогих — і та радість є відгомоном душі на Божественний дар життя, на Сонце і Небо

Навколишній світ має бути настільки природним, щоб забезпечити людині просту радість буття і надію на добрий ранок

Сіль землі лежить у землі зовсім не для того, щоб підіймати куряву на поверхні

Тільки наївні люди думають, що прямування в прірву — це момент падіння. Ні, прямування — це вся дорога

Готовість на смерть є готовість боротися за життя, зо свої права. Але смерть є своєрідним привілеєм — і брати цей привілей є виявом слабкості. Так само як берегти життя є виявом слабкості

Правда втомленої душі не є правдою, бо вона розминається з духовним, світловим началом життя

На поверхні видимість приховує суть

Одверта правда паралізує і приголомшує — передусім незвичністю

Здорова сила молодості прагне істини так само, як чистого повітря й джерельної води

Великі злочини паралізують розум

Збирала та упорядковувала афоризми Ореста Ковцун