Хто робить достойно, той честь здобуває
*
Не заквітне троянда без терня рвачкого.
*
Де слова, там голосу жити.
*
Де ж бо цнота крісло має,
Там близько і нецнота поруч засідає.
*
Не заносся, людино, тебе це обманить.
*
Хизуватися пишне, не варто, небоже,
Думка людська здурити сама себе може.
*
Та як думку не може ніщо перегнати,
То й непевності мислі нічим не здолати.
*
Що на землі назвемо: вічне і незгасне,
Коротше од хвилини, бо воно дочасне.
*
Діаманти славетні не менше віншують
І верстат, на якому кристал той шліфують.
*
Живе світ у руїні. Гинучи, вікує...
*
Зла річ є незгода. Гонителька миру,
Сваха збурень пекельних. До вієн задира,
Підбивачка на братні заїлості люті.
*
Найбільше те звитязтво варто шанувати,
Коли добром закляті злості воювати.
*
Природа добродійна плід такий з’являє,
Що у злостивім серці він не проростає.
*
В віках, у царстві людськім, той, власне, панує,
Хто мудро сам собою і серцем керує.
*
На всій землі такої сили не назвати,
Щоб вічності могла би стало дорівняти.
*
Не штука карту світу в ланцюг закувати,
А спробуй свого серця повіддя тримати.
*
У тисячах що років твориться і кріпне,
Зникає у миг ока...
*
Чи ж людська ненадійність вічне щось збудує?..

До змісту книги "Українська Афористика"