Благословенне слово, що гартує!
*
Завжди терновий вінець
Буде кращий, ніж царська корона.
*
Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій.
*
Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.
*
Усе відбивається в пісні, як в морі.
*
Ти мене убити можеш, але жити не примусиш!
*
Мене любов ненависті навчила.
*
З рук смерті люди дістають безсмертя.
*
Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти.
*
Чесний покриву не потребує.
*
Немає честі нападати ззаду.
*
Вода боронить від огню живого,
Згорілу ж хату дарма поливати.
*
Сором – хилитися і долі коритися.
*
Краса – змагання до досконалості.
*
Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.
*
Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може.
*
Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.
*
Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той.
*
І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?
*
Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.
*
“Божая іскра” – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар.
*
Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна.
*
Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.
*
Врятуєш душу, коли загубиш тіло.
*
Кров без любові викупить не може.
*
Хто по неволі согрішив, той чистий.
*
Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.
*
Пекло страшніше горить в нашім краю.
*
Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою.
*
Над всіх старшин найстарша правда.
*
Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.
*
Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.
*
Не єдиним хлібом живе людина, але кожним словом, що з Божих уст виходить.
*
Хіба крові не варта краса?
*
Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.
*
Крила знов на волі виростають у соколів приборканих.
*
Завжди величніша путь
На Голгофу, ніж хід тріумфальний.
*
Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.
*
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
*
То не любов, що присяги боїться.
*
Меча важкого рукоять
Не важча від старої ліри.
*
Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
*
Для згаслих душ і безкорінних рас
Однаково ворожі – степ і море.
*
Язви гоїть вогонь.
*
Смерть – це велика всесвітня, космічна самота.
*
На ділі каймося, не на словах.
*
Що сльози там, де навіть крові мало!
*
Одвага наша – меч, политий кров’ю.
*
Сором мовчки гинути й страждати,
Як маєм у руках хоч заржавілий меч.
*
Смуток – не робота.
*
Сум не має дна.
*
Зброя жде борця.
*
Коли хто вмів одважно йти на страту,
Той мусить все одважно зустрічать.
*
Всі – жінки, коли вони кохають.
*
Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.
*
Як може бути, щоб тіла ходили вкупі,
Але душі двома шляхами й врозтіч?
*
Хто визволяє сам, той буде вільний,
Хто визволить кого, в неволю візьме.
*
Той тільки вільний від громадських пут,
Кого громада кине геть від себе.
*
Не поет, у кого думки не літають вільно в світі,
А заплутались навіки в золотії тонкі сіті..
*
При світлі волі всі краї хороші,
Всі води гідні відбивати небо,
Усі гаї подібні до Едему!
*
Права без обов’язків – то сваволя.
Ніхто не має більшої любові,
Як той, що душу поклада за друзів.
*
Поетична мова – це найприродніша мова.
*
Гумор найкраще враження робить при серйозному тоні.
*
Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє, –
“Огню іскра великого”
Повік не згасає.
*
Солодка хвала від ворога на полі бою, та не в полоні!
*
Не в ідеї сила, а в самій крові!

До змісту книги "Українська Афористика"